„...найважливіший період життя – це не університетський вік,

                                      а перший період життя від народження до шести років.Це час,коли

                                      безпосередньо формується найважливіший інструмент – інтелект

                                      людини”.

                                                     М.Монтессорі „Всотуючий розум”.

Дуже часто цінні і плідні перші роки життя  - від народження до шести років – витрачаються

батьками і вчителями даремно, тому що, на їхню думку, дитина ще надто маленька, щоб щось вивчати. Проте, в багатьох випадках, їм навіть зручно чогось навчити дитину.

Проаналізуйте для прикладу хоч би раз ту кількість інформації, яку засвоює трирічна дитина від телевізора. Можете ви після цього ще серйозно вірити, що дитина в цьому віці ще не здатна вчитися? Поговоріть одного разу щиро зі своєю дитиною і ви будете здивовані, які знання

вже акумульовані в ній.

      Не можна в ті роки життя, коли здатність дитини до навчання найвища, відноситись до неї, як до нездари в пісочниці!

Навчання в цьому віці є внутрішньою необхідністю, потребою дитини. Тягу до знань маленької дитини нічим не замінити!

В батьківському домі, в саду вона повинна мати  середовище, яке б вгамовувало її постійне

прагнення до руху, споглядання і пізнання. Дитина повинна досліджувати себе і свій навколишній світ. Підбадьорюйте дитину у її прагненні до діяльності і підтримуйте її природні імпульси, тому що це є необхідним для формування її характеру. Сприйнятливість дитини в цей період майже необмежена і умови, які будуть створені для дитини в ці перші роки життя, стануть вирішальними в тому, якою буде дитина, яка у майбутньому виросте Людиною...

Активність і праця в період від трьох до шести років формують характер.

Якщо дитина в цей період безперервно засмучена і збентежена – це буде помітним і в її поведінці. На цих ранніх стадіях розвитку дитина потребує повної підтримки дорослих, щоб могти розвивати свою самосвідомість.

Не скупіться на похвалу! Якщо дитину постійно критикувати, вона швидко втратить бажання починати щось нове.

Так само дитина потребує спонукання і почуття безпеки. Ви повинні зберігати видимість порядку і регулярності через те, що навколо дитини, як завжди, панує таке велике пожвавлення і безладдя; що вона шукає, безперечно, ті точки опори, орієнтації, яким можна довіряти, на які можна покластися. Як тільки життя дитини підпорядковується певному розпорядку, перше, що потрібно робити, це формувати відчуття порядку, бо це є внутрішньою потребою дитини.

Строга і нестерпна дисципліна неприйнятна для маленьких дітей, так як їхня особистість знаходиться ще на початку розвитку і вони ще не спроможні все збагнути. Якщо мала дитина хоче мати усі (без винятку) предмети (речі) в радіусі своїх дій і доторкатися до них, вона не є неслухняною, а тільки допитливою. Це її метод навчатися. Неслухняність рідко перетворюється в справжню проблему нормальної щасливої дитини. Звичайно, потрібно навчати її і дисципліни, і самовладання. Потрібно, наприклад, вже розпочату справу доводити до кінця. І, якщо завчасно не розвивати добрі навички до роботи (праці), дитина буде погано підготовлена до свого майбутнього життя.

          Як свідчить досвід Марії Монтессорі діти мають природній потяг навчатися і працювати, пов’язаний із вираженим бажанням сподобатися. Той, хто уважно спостерігає за дітьми, знає, що вони хочуть більше вчитися, аніж просто розмовляти чи веселитися.

Для них у праці немає нічого неприємного. Вони завжди знаходяться у пошуку нових завдань, які, по можливості, повинні бути ще важчими і більш спонукаючими, ніж попередні. Дитина може довго і детально займатися певною справою, яка Вам здається безглуздою, проте для неї вона є дуже важливою. Праця допомагає дитині стати самим собою, дає їй змогу бути активною. Але завжди слід розуміти, що поняття роботи для дитини і дорослого абсолютно відрізняються. Діти використовують оточуюче середовище, щоб удосконалити себе, а дорослі, працюючи, вдосконалюють середовище. Для дитини важливий сам процес роботи, а для дорослого – кінцевий результат. Дитина прагне до незалежності через працю, їй абсолютно байдуже, які знання мають інші. Вона хоче вчитися сама, набувати особистого досвіду і досягати цього власними зусиллями.

Не заважайте дитині працювати, бо завдяки цьому прискорюється її розвиток.

Навчання повинно приносити радість, повинно знов і знов давати нові імпульси, як дітям, так і батькам. Ви мусите знати, що мала дитина багато вчиться за допомогою копіювання дорослих і інших дітей. Таким способом вона переймає як гарні, так і погані звички.

Її ставлення до речей карбується Вашим прикладом. Це гарно і добре, якщо Ви пояснюєте

дитині, яким важливим є порядок, але якщо вона підростає не в упорядкованому навколишньому середовищі, то їй важко зрозуміти Вашу позицію. Для дитини добрий приклад завжди набагато важливіший, аніж довге, малоефективне пояснення.

Піддавайте Вашу дитину як можна більше впливам навколишнього світу: чим більше Ви будете це робити, тим більше вона буде вчитися. Візьміть її з собою, коли кудись ідете, вона повинна знайомитися з новими людьми, бачити нові обставини, збирати новий досвід.

Діти навчаються поступово цілком природнім способом від осіб, з якими вони контактують.

Якщо батькам пощастило розмовляти двома мовами, вони повинні навчати цієї другої мови дитину. На сьогодні ми знаємо, що чим молодша дитина, тим легше вона вивчає і засвоює іноземну мову.

      Більшість дітей вже змалку прагнуть бути самостійними.

Через те, що батьки у наш час завжди поспішають, вони роблять багато дечого замість дитини. Важливим досягненням для обох сторін було б якби батьки знайшли час навчити дитину деякі справи робити самостійно. Якщо Ваша дитина каже: „Я хочу це зробити”, -

Ви повинні радіти. Ми, як батьки, мусимо вчитися чекати (вичікувати) і терпляче та з розумінням давати дитині можливість отримувати впевненість у своїх силах.

Якщо якось вранці Ваша дитина особливо зацікавилася тим, як застібається її піджачок,

це і буде для Вас нагодою показати їй, як це робиться. Найважливіше правило гласить:

Не робіть замість своєї дитини те, що вона може зробити сама.

Трьох чотирьохрічні діти дуже гордяться тим, що вони самостійно щось зробили.

Дитина в цьому віці цілком спроможна сама одягнутися, підняти свої іграшки, застелити своє ліжко (що, звичайно, виглядає не так акуратно, якби це зробили Ви) і виконати в хатньому господарстві невеликі послуги. Ці види діяльності повинні їй бути дозволені без обмежень, тому що Ви сприяєте відчуттю того, що дитина, як і старші члени сімї щось робить для колективу і має певні завдання і відповідальність за них. Для малої дитини так само, як і для дорослого є принизливим, якщо інші постійно все роблять за нього.

Якщо Ви коли небудь поміркуєте про це, Вам спадуть на думку багато невеликих завдань, які Ви можете довірити своїй дитині. Ви зекономите час і дитина задовольнить свою потребу

бути потрібною і готовою допомогти. Дозволяйте своїй дитині тільки ті види діяльності, які є важливими для розвитку її почуття незалежності від дорослих.

Самостійності треба навчити і ми,батьки, мусимо протистояти намаганню постійно допомагати дитині, якщо ми турбуємося про її майбутнє благополуччя і розвиток.

Це жорстоко і егоїстично, якщо батьки виховують своїх дітей так, що вони цілком залежні від них.

Ці батьки мали би відчути момент використання (що їх використовують), і, коли врешті решт вони помітять свої помилки – шкоді вже неможливо зарадити.

Батьки, які виховують своїх дітей з розумінням і дозволяють їм потім іти своєю дорогою поводять себе правильно на противагу батькам, які зробили із своєї дитини залежну несамостійну істоту, неспроможну будувати своє власне життя.

Відповідно це стосується і багатьох шкіл, в яких у дітей не виховується самостійне мислення. В них працюють згідно твердо встановленого навчального плану і всі рішення приймаються вчителем. Незважаючи на це, діти умудряються справді чогось навчитися.

Все, що Вам можуть запропонувати в такій школі – це дуже поверхневий метод навчання, який не приносить користі ні учням, ні вчителям. Діти вчаться механічно. На стереотипні запитання слідують стереотипні відповіді. Вони потребують набагато більше ініціативи і дуже мало привчаються (спонукаються) до того, щоб доводити свою думку творчо і з фантазією. У рідкісних випадках, коли перед дитиною чи підлітком раптом ставиться завдання, над яким він має замислитись, задуматись, він не знає як його вирішити – його

здатність мислити слабка, бо він не навчився використовувати своє мислення.

Приголомшливо бачити (спостерігати), як молоді люди сьогодні шаблонно і нетворче думають і розмовляють. Чи залежить це від поганої підготовки дитини, чи структури нашої сьогоднішньої системи освіти, або ж від самих батьків, що проблема виховання у дітей незалежності занадто виходить на передній план? Чи виховуємо ми покоління розбалуваних,

несамостійних дітей, оригінальність і творча сила яких поступово пропадає?

Не можна більш переконливо сказати, як це важливо, що ми спонукаємо наших дітей до самостійного навчання і мислення саме у зовсім ранньому віці, в якому готовність дитини до сприйняття є особливо високою.

В цей період повинні створюватися доступні і міцні основи, на які дитина зможе опиратися в своєму безперервному навчальному процесі, що ніколи не закінчується.

Якщо це вдається, дитина буде не тільки не задоволена поверхневим засвоєнням знань, а й

буде мати бажання інтенсивно порозумітися з тією галуззю науки, яка цікавить її.