Сьогодні мова піде про допомогу дітям з ураженням центральної нервової системи і ДЦП методом Монтессорі.  Такі діти мають гостру потребу в індивідуальній допомозі. Тільки так вони можуть відчути себе комфортно і будувати свою самосвідомість і самооцінку, а значить і свою незалежність від дорослих.      Проблема ранньої корекції має величезне значення. В перші роки життя дитячий організм має велику пластичність, тому саме в цьому віці маємо найбільш реальну можливість ефективної корекції.

 Пізнавальний, емоційний, моторний і мовний розвиток дитини нерозривно пов’язані. Порушення  однієї із цих сфер може привести до затримки формування іншої.

У дітей з ДЦП є труднощі просторового аналізу і синтезу, порушення схеми тіла, словесного відображення просторових відношень. Для них рухи не лише важкі для виконання, але й дуже слабо відчутні, що стає причиною утруднення простих і більш складних форм сприйняття, наприклад, стереогнозу. Слабкість тактильного сприйняття, кін естетики значно ускладнюють наступне засвоєння навичок письма.

Діти з ДЦП відчувають великі труднощі у пізнанні навколишнього світу (стиснуті кулачки, обмеженість пересування), що ускладнює формування у них предметно-просторових уявлень. Ми створюємо  спеціальний терапевтичний простір : предметно-розвиваюче середовище, в якому дитина зможе відчути себе впевненою, буде проявляти самостійність і незалежність. На допомогу приходять Монтессорі-матеріали, які здатні викликати і підтримувати пізнавальний інтерес, формують у дитини позитивний досвід, який і стає стимулом для розвитку.

Адже хвороба не завжди є визначальним фактором у відставанні сенсорної діяльності  цих дітей. Набутий частий негативний досвід робить дитину пасивною. Пасивне ставлення до пізнання нового домінує і дитина відмовляється від спроб пізнання. Вправи, які викликають труднощі, зазвичай ігноруються, хоч певний інтерес присутній. Важливо розпізнати інтерес дитини і не пропустити його, допомогти у виконанні вправи, можливо, дещо спростивши її.  Кожна вправа з Монтессорі-матеріалом має подвійну мету: актуальний рух дитини і робота на перспективу.

Модульне обладнання класу дає дитині можливість спонтанно переходити від дій до діяльності при мінімальній участі дорослого. За допомогою модулів дитина отримує найрізноманітніші сенсорні відчуття, накопичує їх і ліквідовує сенсорний дефіцит. Модулі, які розвивають зорове сприйняття складені із фрагментів різних розмірів (довжина, висота, ширина), форм і кольорів. Тактильні модулі забезпечують розвиток сприйняття фактури, форми, ваги, температури. Структура кожного модуля має конструктивні принципи робочого матеріалу: зліва направо, від простого до складного і т.д. При роботі з модулями зберігаються основні правила використання Монтессорі-матеріалів:

·        Матеріал презентується для дитини у потрібний момент її розвитку ( він визначається експериментальним шляхом або ж в результаті спостереження за дитиною). Інтенсивність взаємодії з матеріалом визначається потребами дитини;

·        Труднощі, які повинна виявити і зрозуміти дитина, ізолюються в одному зразку матеріалу, наприклад, поняття «розмір» подається фігурами одного кольору, а поняття «колір» - фігурами одного розміру;

·        Поступове ускладнення матеріалу, наприклад по дизайну і використанню(вертикальний і горизонтальний варіанти матеріалу) дозволяють організовувати повторення на одному й тому ж, але з новою формою;

·        Непряма підготовка до наступного навчання (наприклад письма і т.д.);

·        Послідовне абстрагування матеріалу від простих початкових функцій.

Індивідуальні уроки Монтессорі-терапіїї проводяться із врахуванням таких моментів:

• Емоційний контакт дитини з педагогом і батьками (зоровий, слуховий і тактильний контакти); атмосфера співробітництва;
• Зміна видів діяльності протягом заняття;
• Опора на позитивні результати, пізнавальний інтерес дитини;
• Закріплення навичок вдома на іншому матеріалі, в домашніх умовах;
• Допомога батькам (консультування) в корекцій ній роботі з дітьми в домашніх умовах.

Батьки найближчі до дитини, а терапевт лише епізодично входить у її життя.

Тому без справжньої тісної співпраці терапевта і батьків терапевтичного ефекту не дочекатися.

У маленьких дітей мати бере безпосередню участь у терапевтичному занятті.  Вона спостерігає або безпосередньо втягується у діяльність. Вкінці робочого часу мати і терапевт обговорюють щойно пережиті терапевтичні ситуації: чи є потреба провести схоже заняття в домашніх умовах і як перенести сьогоднішній урок у побут сім ї. 

Старша дитина хоче бути самостійною, вона відчуває себе в присутності мами маленькою дитиною. Якщо терапевт і дитина працюють без мами, то про успіхи дитини можна поговорити у спеціально призначений для цього час, або, як це і відбувається найчастіше – по телефону.