Вчені, педагоги і
психологи, які займаються вивченням дитинства відзначають, що нове покоління
дітей володіє рядом нових характеристик, найбільш загальні для них такі:
-
глибоке,
загострене почуття власної гідності;
-
уязвимість,
ранимість, відкритість всьому новому ;
-
загострена
інтуїція;
-
артистичність,
творче начало, яке обумовлює загальний підхід до навколишнього світу;
-
відкидання
обмежень, зміст яких незрозумілий, відкидання авторитарності дорослих просто на
підставі їх віку;
-
сприйняття
від загального до конкретного;
-
правопівкульний
або двохпівкульний розвиток;
-
нетривіальні
підходи до розв’язку поставлених завдань.
Логічно передбачити, що поява і явне збільшення у сучасному суспільстві
дітей індіго, і потреба сучасного суспільства у творчих особистостях,
самостійних і самодостатніх – це ланки одного процесу і явища, взаємозв’язані
між собою.
Сьогодні суспільство не задоволене в потребі забезпечення його
спеціалістами, які б на новому рівні оперували інформацією, користувалися
різними інформаційними носіями, проводили якісний аналіз інформації і на основі
цього могли б приймати творчі, нестандартні рішення.
Масова поява сьогодні дітей-індіго , які мають задатки для того, щоб
стати
творчими, нестандартно-мислячими людьми, не можуть закріпити в собі цих
якостей, проявити їх в необхідній мірі, бо зустрічаються з нівелюючою системою
нашої освіти. Так, Стівен Харісон у своїй книзі „Щаслива дитина”
справедливо відзначає, що „...застаріла фрагментарна освіта більше не
може задовольнити всезростаючу потребу у вмінні управляти небаченими досі
потоками інформації, розуміти природу між культурних конфліктів і справлятися
із проблемою виснаження природних ресурсів від нафти до прісної води. Цим
потребам може задовольнити лише якісно нове цілісне виховання дітей.”
Сучасна освіта повинна давати
дитині цілісну картину світу.
Вона повинна навчити навичкам пошуку, переробки інформації, необхідної
для прийняття рішення.
В ході стандартного навчання творчий потенціал, притаманний кожній
дитині, переважно губиться, так як воно побудоване не на розв’язанні творчих
завдань, а на відтворенні інформації, яку треба запам’ятати, а з
цим сьогодні значно краще і швидше справляться комп’ютери.
Таким чином сучасному суспільству потрібен спеціаліст, який би вмів
творчо розглядати проблему і володів би методами пошуку і аналізом інформації, які
б давали можливість розв’язати проблему шляхом нестандартних рішень, основаних
на його особистісному потенціалі.
Вже більше ста років існує педагогічна система, яка відповідає основним
вимогам сьогодення.
Система гнучка і мобільна. Вона не передбачає масиву інформації, який
треба передати дітям. Монтессорі-система – це набір засобів навчання дитини без
придушення її природної допитливості з урахуванням фізіологічних періодів
особливого інтересу і чутливості до тих чи інших аспектів навколишнього світу.
Це дозволяє кожній дитині залишатися індивідуальністю,
неповторною особистістю, допомагає знайти дитині сферу діяльності, яка
відповідає його природнім здібностям.
Монтессорі-система приділяє велику увагу цілісності розвитку дитини.
Це не лише інтелектуальний, сенсорний, фізичний, емоційний, а й
духовно-моральний розвиток.
Діти, які з раннього віку розвиваються в атмосфері
вільного виховання, автоматично всотують у себе поняття демократії, як
невідємної складової свободи. Вони не плутають її із вседозволеністю.
У Монтессорі-дітей більш стійкі показники вольового розвитку.
Монтессорі-система ставить дорослого в позицію старшого друга
дитини,
що дозволяє дітям індіго
зберегти почуття власної гідності і формує здорове ставлення до соціуму.
Дидактична складова Монтессорі – системи - це самостійна діяльність дитини.
Вона формує експериментально-дійовий підхід до розв’язання завдань.
Пошук , творчий підхід до розв’язання навіть стандартних ситуацій,
захист власних ідей, особливо цінується альтернативний підхід.
Творчий пошук дитини вільний, вона не має страху зробити помилку.
Розвиток всіх почуттів дитини.
| 
