Це дві різних форми людини. Дитина не носить в собі зменшених особливостей чи ознак дорослого. В ній є свій особливий внутрішній крик життя, яке розвивається за своїми таємничими законами. Творча воля квапить дитину до розвитку. Мета її життя і її робота у внутрішньому світі, а не в зовнішньому. Дитина створює людину, і не існує людини, не створеної дитиною, якою ця людина була колись. Саме дитина вибирає інформацію з навколишнього світу і віддає її дорослій людині в майбутньому. Дорослий є основною перешкодою для досягнення дитиною свободи і природною розвитку. Якщо ми хочемо, щоб дитина розвинулась у справді вільну і незалежну особистість, важливо звільнити її від споконвічної залежності від дорослого. Дитина вільна тоді, коли незалежна від давлючої енергії дорослих. Жодна людина так сильно не залежить від інших, як дитина від дорослого. Дорослий є вольовою людиною, яка панує і має повну владу над дитиною. Маленька дитина безпорадна в цьому світі і лише довіряється піклуванню. Дитина починає свій шлях з нічого... Дорослий створив собі своєю роботою умови, які відповідають його потребам. Дитина – чужинець в соціальному укладі дорослих. Вона ніякого вкладу в це суспільство зробити ще не змогла. З першого ж дня їй забороняють помилки і непослух. Від дитини вимагають працювати тим же способом, що й дорослий, - цілеспрямовано, з найменшою витратою сил. Безпосереднє втручання дорослих у діяльність дитини не допомагає, а по суті, заважає. Все, що може, дитина має робити самостійно. А завдання дорослих – сприяти цьому, тобто робити все, аби допомогти малюкові впоратися з усім власними силами. Дитина – істота, якій потрібна повага, і це має бути основним для нас через її необізнаність у житті, і більші, ніж у нас, перспективи майбутнього...давайте ж любити її „з усією добротою, яку ми хочемо розвинути в ній самій.” Дорослий дивиться на себе, як на творця дитини (дитина – власність, об’єкт виховання). Він оцінює дії, як добрі чи погані з погляду власних стосунків з дитиною. Дорослий робить себе наріжним каменем в оцінці того, що в дитині добре, а що погано. Він не сумнівається в правильності моделі, якої має дотримуватися дитина. Будь –яке відхилення з боку дитини сприймається як помилка і підлягає виправленню. Внутрішній порядок дитини цікавить лише тоді, коли вона хвора, або перенервувала, або занадто невихована. Дорослий, який поводиться таким чином... придушує розвиток особистості дитини... Дитина має в середині ключик до самопізнання, має план розвитку і внутрішні правила, яких треба дотримуватися. Дорослий, втрутившись у цей світ, внутрішній світ дитини, може завадити реалізації цих таємних планів. Дитячий розвиток через нерозуміння дорослих гальмується, енергія, яка є божим засобом до розвитку, використовується для захисту проти дорослих. Дорослий часто не розуміє дітей і підлітківі, як наслідок, вони перебувають у конфлікті з ним. Війна веде до розпаду особистості, яка формується, веде до боротьби, замість вести до любові. І чим більше ми любимо дитину, з моменту її появи серед нас, тим більше ми боремося проти неї. Ця боротьба між батьківською любов’ю і незнанням дитини ведеться не усвідомлено. Ця боротьба, конфлікт, війна, ведуть до рівня нездоров’я особистості. І це дуже небезпечно. Дитина може розвиватися за своїми внутрішніми законам, вона сама має стати майстром свого „Я”. Дитина вільна тоді, коли незалежна від давлючої енергії дорослих. Все, що може, дитина має робити самостійно. В цій свободі діти працюють повні радості, дисципліна виникає сама по собі, порядок в дитині диктується зсередини, послушність не є наслідком авторитету дорослих. Якщо дорослий проголошує, що він робить все для дитини і жертвує собою заради любові до дитини, то він має розуміти, що стикається з не розв’язаними проблемами. Він має звернутися до того, що лежить за межами його свідомості і звичайних знань. Ми маємо пам’ятати, що дитина любить нас і хоче слухатися. Дорослий намагається замінити дитину в усьому, що вона намагалась зробити самостійно. Результатом цього всього є гіркі сльози, відчай малої дитини, безсилля і розчарування. Дорослий, застерігаючи дитину від „пробних” дій, стає найбільшою перешкодою її природному розвиткові. Дитина прагне до незалежності через працю, їй абсолютно байдуже, які знання мають інші. Вона хоче вчитися сама, набувати особистого досвіду і досягати цього власними зусиллями. Дорослий, який не розуміє, що дитині треба використовувати руки і не розпізнає в цьому першої реалізації потреби в праці, перешкоджає розвиткові дитини... Дитина – не інертна істота, зобов’язана нам усім, що вміє робити, вона не порожня посудина, яку ми повинні наповнити. Дитина створює людину...
