Духовний ембріон може перетворитись в геніального художника, в політичного лідера, в святого, а може - в звичайну людину. Але і звичайні люди проявляють різні, зовсім несхожі здібності.
Якщо навчання, освіта починається з моменту народження, - шлях до всіх дітей один.
Метод один – підтримати природний розвиток людини. Тільки дитина може виявити закони і потреби цього розвитку – своїми спонтанними реакціями, своїми успіхам. Ми бачимо це по тому чи спокійна дитина, чи щаслива. Показниками слугують інтенсивність її діяльності, постійність і свобода вибору. Ми повинні вчитися у дитини і допомагати їй всім, чим можливо. Травма народження Сьогодні ми знаємо, що психологічна „травма народження” може призвести до більш серйозних наслідків, аніж просто крик і плач дитини. Вона здатна викликати в процесі наступного розвитку формування у дитини негативних якостей. Вона може спровокувати психічну трансформацію, або точніше психічні відхилення, і, як наслідок, дитина буде розвиватися неправильно.
Особистість, яка страждає регресією в результаті перенесеної „травми народження”, не розвивається, а ніби залишається прив’язаною до чогось, що було до її появи на світ. Ознаки регресії різноманітні, але проявляються вони схожим чином.
Дитина ніби виносить вирок цьому світу і каже собі: „Я повертаюсь туди, звідки прийшла.” Сон після народження є нормальним для немовляти, але занадто довгий сон малюка – це спосіб заховатися, захиститися. Він несе в собі психічне відштовхування немовлям зовнішнього світу і життя. Новонароджений спить, наблизивши долоні до обличчя і підібгавши коліна. Це поза, яку часто у сні зберігають і дорослі, виражаючи бажання повернутися в утробу матері.
Ще один спосіб проявити ознаку регресії – крик немовляти після першого свого сну у цьому світі: наче воно злякалося або заново переживає страшний момент свого народження, свій прихід в цей непростий світ. Малюкам часто бачаться кошмари, які є складовою частиною жахів нашого життя.
Ще один прояв цієї тенденції – намагання немовляти вчепитися за що-небудь так, ніби воно боїться залишитися одне. Подібне ціпке чіпляння – це не знак особливої прив’язаності, а вираз страху. Дитина боїться, вона хоче весь час бути поруч з кимось, найкраще – з мамою. Вона не любить виходити на вулицю і бажає більше залишатися вдома, відгородившись від світу. Будь-яке відкриття, яке, здавалось би, могло б зробити малюка щасливим, навпаки лякає його. Виникає враження, що навколишній світ, замість того, щоб бути захоплюючим для істоти, яка росте, відштовхує її.
А якщо з раннього дитинства дитина відчуває неприязнь до того, що повинно стати засобом її розвитку рости нормально вона не зможе. Вона не захоче завойовувати світ, не буде всмоктувати в себе навколишнє середовище. Їй буде занадто складно і вона не впорається з цим завданням до кінця. Вона стане як би ілюстрацією до думки про те, що „життя є страждання”. Все буде стомлювати її, навіть власне дихання, кожен жест буде здаватися неприродним. Така дитина має велику потребу в сні і у відпочинку від спілкування з іншими людьми. Навіть травлення у неї сповільнене. Можна уявити, яке життя чекає цього малюка, оскільки ці особливості зберігаються і в майбутньому. Він плаксивий, апатичний, сумний і подавлений, він також буде відштовхувати від себе навколишній світ, боятися людей, залишиться таким же несміливим. В боротьбі за існування, у суспільному житті така людина завжди буде програвати, до неї ніколи не прийде почуття радості, відваги і щастя.
Така півсвідома реакція психіки. Ми можемо силою викинути щось з нашої пам’яті, але підсвідомість, яка, здавалось би, не відчуває і не запам’ятовує, страшніша простого запам’ятовування. В ній закладаються риси характеру індивідуума.
В цьому таїться велика небезпека для людства: дитина, якій ми не допоможемо розвиватися нормально, пізніше, ставши дорослим, відомстить суспільству. Наша байдужість не приведе дітей до бунту, але ми просто допустимо становлення особистості слабшої, аніж вона могла б стати. Ми сформуємо характер, який буде втікати від життєвих труднощів, а не долати їх. Ми формуємо особистість, яка сама стане перешкодою на шляху людського прогресу.
Підготувала Монтессорі-педагог Марія Малишко.
|
