Найменші істоти мають свого Провідника, який керує ними крок за кроком. Коли ми розглядаємо дитину, як істоту, що є керована в процесі виникнення, то ми є спостерігачами побудови людини, де дійовим і керівним є Божий дух. Тварини керуються у житті, поведінці інстинктами, які є розумними і доцільними, людина ж керується розумом (духом), даним їй Богом. Дитина несе в собі найбільшу енергію Духу. Дитина несе в собі своє життєве завдання, свою Місію, якій вона повинна служити. Це її служінні, її місія звернені на благо людей – на близьких і рідних, знайомих і незнайомих, на нинішні і майбутні покоління, на планетарну еволюцію. Є люди – носії великих місій для людства. Кожна істота, створена Богом має закладену у собі внутрішню активність. Дитина має також власні „директиви”. У її розвитку ми бачимо логічне керівництво. Дитина проходить логічний шлях, і так як подорожній у чужій невідомій країні мусить орієнтуватись і вивчати оточуюче середовище. І це вона робить з великим ентузіазмом. Таким чином вона слідує через внутрішнє керівництво за загальними законами. В час росту дитина весь час мусить бути діяльною, їй потрібно давати можливість це робити. Коли дитина в перші роки життя є діяльною, вона сама себе збудовує, вона конструює своє розуміння і розум за своїм внутрішнім покликом, тобто Бог керує розумно істотами і він дає людині розум. Ми повинні враховувати, що дитина від народження має в собі силу дану їй Богом. Тому ми повинні бачити не лише дитину, а Бога у дитині. Ми повинні поважати у ній закони творення. Ми не повинні думати, що ми можемо зробити дитину, коли ми це робимо, то псуємо Боже творіння. Таємниця виховання – пізнати боже у людині, спостерігати за цим, знати , любити, допомагати, співпрацювати з позиції істоти (створеної), а не творця. Коли тато і мама говорять про „свою дитину”, вони повинні пам’ятати і усвідомлювати, що цю дитину їм довірив Бог. Вони повинні відчувати себе відповідальними перед Богом за цю дитину. Хто не вірить у Бога, той під виглядом турботи про дитину, починає із нею боротьбу, щоб зробити із неї те, що він вважає за модель і ідеал. Дорослі не повинні казати: „слухайся мене і будь як я”, вони повинні говорити: „слухайся Бога і будь як він, роби так як Він вчить”. Майте глибоку пошану до цих малих, тому що їх високо шанує Бог і дає кожному із них Ангела-охоронця. Коли Ісус пояснював благородним євреям своє високе вчення про шлюб, прийшли діти і наблизились до Нього. Апостоли хотіли їх відігнати, але Ісус велів залишити їх і не забороняти приходити до Нього. (Марка 10,15-16, Луки 9, 48, Івана 3,30). „У той час учні підійшли до Ісуса і сказали: хто більший в Царстві небесному? Ісус, підізвавши дитину, поставив її посеред них і сказав: істинно кажу вам, якщо не навернетесь і не будете як діти, не увійдете в Царство Небесне; отже, хто впокориться, як це дитя, той і більший в Царстві небесному; і хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; а хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в глибині морській… Дивіться не зневажайте жодного з малих цих; бо говорю вам, що Ангели їх на небесах завжди бачать лице Отця Мого Небесного… так, немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один із малих цих». (від Матвія Святе Благовіщення).
Батьки повинні мати витримку і терпеливість (див. Послання святого Павла до ефесян 6,4, енцикліка папи Пія ХI про християнське виховання).
„А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх у на поминанні й остереженні Божому”. „Майте терпеливість матері Марії – Божої Дитини – яка мусила терпляче чекати на чуда Сина”. Не вимагайте від дитини поведінки дорослого, поводьтеся відповідно до віку. Нема більшої перешкоди для розвитку дитячої особистості, як те, що дорослий виступає проти дитини всією силою свого мислення. Витримка і терплячість батьків повинна бути витримкою любові. Людина, яка не любить, бачить лише помилки в інших, любляча не бачить їх і тому кажуть: любов сліпа. Проте тільки той, хто любить, є справді зрячим і тільки він може бачити ніжні виявлення дитини, тільки перед ним вона може показати свою справжню натуру. Данте казав: „найвища мудрість – спочатку любити.” „Любов довго терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не звеличується, не гордиться, не безчинствує, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, а спів радіє істині, усе покриває, усьому вірить, усього сподівається, усе зносить. Бог є любов” (Ісус Христос та його учні).
Молитва звернення до Бога батьків дитини:
Допоможи нам, о Господи, пізнати таємницю дитини... (перш ніж продовжити молитву слід запалити свічку, яка є символічною). Допоможи нам, о Господи, пізнати дитину, могти любити її, служити дитині...
Бог через дитину формує дорослого. Бог дав дитині власну натуру і, таким чином особливе значення у житті людини. Дитина і доросла людина є дві різні частини людства, які впливають один на одного і повинні жити при взаємодопомозі у гармонії. Якщо спостерігати за природнім розвитком нового життя, то побачимо, що Бог всі ці малі живі істоти тримає під своєю охороною. Молоде життя має природу і закони розвитку, які є абсолютно своєрідними, і що є найбільш характерним у їхньому розвитку – воно закладене всередині. Життя дорослої істоти піддається сильним впливам особливих потреб нового життя, тому дорослі у їхній турботі про малечу радикально змінюють хід свого життя, оскільки воно визначається потребами життя, яке знаходиться у зростанні. Особливі потреби дитини (у їжі, рухові та відпочинку), зміна пропорцій тіла, реакції дітей на різні події та речі, якісні та кількісні здобутки – всі ці особливості дитини, яка знаходиться у постійному розвитку, заставляють знаходитись у постійному розвитку і дорослого. Гармонія полягає у тому, щоб зберегти їхні здобутки. Невинність, ніжність, безпорадність дитини впливають на дорослу людину. Таким чином, Бог через дитину формує дорослого. Як часто ми чуємо, що дорослий не став тим, ким мріяв стати. Він не зміг розвинути свого здоров’я, його особистість знищена. Помилки дитячого росту і їх наслідки є так загальновідомі, що можна із впевненістю сказати: у світі ще не видно порядку розвинутої людини.
